- Головна
- Історії успіху
- Олександра, 29 років
Мене звуть Олександра і мені 29 років. Я мама дивовижного маленького хлопчика, який потребує від мене усієї моєї уваги. Я і раніше не задумувалася, як це складно, договдити всім і в той же час про себе не забути. З того часу, як з’явилося моє маленьке диво, я зовсім збула що таке вільний час, у мене його просто немає. Я розумію, що повинна бути здоровю і щасливою, щоб син не відчував себе тягарем, коли підросте і почне багато розуміти, адже на фотографії без сліз не глянеш.
Зазвичай багато хто з мамочок настільки забувають про себе, що виглядають жалісно. Прокинулася я від цього дурману коли, вставши на ваги, виявила, що моя вага вже близиться до 80 кг (стільки я важила з сином на 9 місяці вагітності). Я була в шоці і зрозуміла, потрібно щось робити.
Моя вага ніколи не перевищувала 63 кг, я дуже люблю спорт, активні ігри і танці. В школі я була одразу на 3х гуртках, ніколи не сидвла на місці, в інституті я навіть відвідувала курси моделей, але швидко це покинулаі почала займатися танцями. Навіть коли влаштувалася на роботу (робота сидяча, будівельник-конструктор), я взяла на себе обов’язок проводити корпоративи, причому намагалася залучати всіх своїх колег в активні ігри на природі.
Оскільки я завжди в душі відмінниця і трудоголік, то примудрилася до 22 років заробити остеохондроз шийного відділу хребта, який посилився під час моєї сидячої роботи.
Вагітність протікала легко, а ось пологи перевернули все з ніг на голову. 10 днів стали важким часом очікування – чи виживе. Все обійшлося, малюк в порядку. Мабуть, саме ці переживання і стали тією сходинкою на шляху 2-річного заїдання депресії. Я їла і їла, заспокоюючи себе, що трохи бавлю себе. Переживаючи за малюка я підлаштовувала свій раціон під нього і на кашках. які такі корисні для малюків, набрала вагу. Мені стало складно ходити, я не могла довго тримати на руках малюка (остеохондроз давав знати про себе). Все менше ходила гуляти на вулицю, тому що себе то нести важко, так ще й коляска з собою. Я не хотіла нікуди йти, щось робити, ні з ким було залишити малюка, та нікому й не довіряла, адже так, як люблю його я, ніхто так не буде. І все більше було відмовок.
Мене в ФітКьорвз позвала подруга, вона не хотіла йти одна. Довго збиралися, підлаштовувалися, оскільки в обох малюки і залишити їх можна тільки з татами. Нарешті ми прийшли й побачили, що не так все й страшно. Перше, що кидалося в очі це розміри і вік жінок, які тренувалися, я перший раз бачила стільки різних щасливих дам. Дівчата-тренери такі милі і ввічливі, відразу ввели нас в курс справи, мені сподобалося, що на все тренування йде 30 хвилин, це саме те, що мені потрібно. Про гроші я взагалі мовчу, в порівнянні з тим, що пропонували інші заклади, це було дешево.
Але що хочу сказати, любі дами, фізичне навантаження і зменшення кількості вживаної вами їжі, це ще не все. За перші 5 місяців, регулярно відвідуючи тренування, я набрала ще 5 кг. Я себе просто ненавиділа, 84 кг були для мене кошмаром, тренери хапалися за голову, не знали, чим допомогти. Виявилося все банально просто. Потрібно не кількість їжі зменшувати, а якість збільшувати. Загальними стараннями за 4 місяці я схудла на 14 кг і це ще не межа. Тепер я з задоволенням ходжу по магазинах. Жити стало легко, я більше часу проводжу з сином на вулиці, разом з ним катаюся на гойдалках, не боячись, що вони впадуть під моєю вагою. Остеохондроз відступив, мене більше не мучать мігрені, я нарешті стала висипатися! Дякую ФітКьорвз, що ви подарували мені нове життя! Я пишаюся тим, що входжу до числа тх щасливиць, які є членами клубу ФітКьорвз.
Любіть себе, адже це так потрібно вашим близьким!